В очікуванні українського Трампа. Коли українці знову проголосують серцем !

1409258

Кобзар заповідав нам чекати Вашингтона з новим і праведним законом, але раніше до нас прийде український Трамп. Це буде погано, однак невідворотно. І ось чому.

Помста на дільниці

Сертифіковані ліберали світу знову заводять свою улюблену пісню про тупий американський народ, який неправильно користується інструментами демократії. Українці вступають з рефреном про всесильне російське лобі. Насправді ж перемога Трампа – цілком природній результат внутрішніх політичних процесів у США. Навряд чи виборці Трампа вважали його більш компетентним, ніж Гілларі Клінтон – про це їм і не йшлося. Їм ішлося про те, щоб підкласти свиню істеблішменту, який правив Штатами останні вісім років.

Образ сексиста, шовініста і хама, який Трамп старанно плекав з перших днів своєї кампанії, якнайкраще відповідав запитам невдоволених американців. Що більш респектабельною та виваженою поставала пані Клінтон, ця «дівчинка Обами», то брутальнішого мачо розігрував Трамп – і не помилився. Вся його публічна поведінка була глумом над демократичним етикетом, відвертим «тролінгом», за який Трампа і полюбили сердиті американці.

Мейнстримні медіа, які відкрито стали на бік Гілларі Клінтон, зробили стратегічну помилку, демонізуючи її опонента. Невдоволеним виборцям якраз і був потрібен еталонний bad boy, аби запустити його у Білий дім і потім чотири роки дивитись, як осоружний істеблішмент битиме пропасниця. Американцям було потрібне знаряддя помсти, і Трамп зробив усе, аби ним стати – і отримав блискучий результат.

Щось схоже бувало і в Україні. Згадаймо хоча б несподіваний успіх «Свободи» на парламентських виборах 2012-го, коли хронічно непрохідна партія набрала понад 10%. Звісно ж, певна частина виборців мала ідеологічну мотивацію підтримати Тягнибока і Ко, але загалом це був протест проти зростаючого всевладдя Партії регіонів. Далеко не всі, хто проголосував тоді за «Свободу», вірили в те, що Бандера прийде і порядок наведе, але щиро сподівалися, що він таки попсує нерви парламентським «кровосісям».

Загалом такий шлях типовий для партій та лідерів, які експлуатують невдоволення. І, як правило, такі політичні проекти – це халіфи на одну каденцію, оскільки наступного разу публіка обирає вже інших месників або повертається до виваженого голосування. Головна проблема в тому, що «вибір з міркувань помсти» може мати непередбачувані наслідки. Новітня історія знає чимало прикладів, коли цілком демократичним шляхом до влади приходили некомпетентні популісти, які псували життя не лише «кровосісям», але й усій країні.

Запобіжник від ідіота

У розвинених державах існує безліч інституційних запобіжників, які стримуватимуть будь-якого новообраного пустуна від відвертого безумства. Саме тому алармізм з приводу перемоги Трампа продиктований не так розумом, як емоціями – у США достатньо сильні інститути демократії і права, аби їх зруйнував черговий президент. А от в Україні подібних запобіжників не існує. Більше того, наша слабка і корумпована держава є вкрай сприятливим середовищем для будь-яких деструктивних дій.

Найяскравіший приклад – президентство Віктора Януковича. Проводити аналогію з Трампом навряд чи коректно, проте беззахисність України перед безумством можновладців є очевидною. За одну каденцію Янукович і Ко заледве не довів країну до колапсу. А все тому, що парламент, суди, силові структури та інші державні інститути (не кажучи про громадянське суспільство) виявилися безсилими перед угрупованням «донецьких». І це при тому, що Янукович зовсім не був радикалом і мріяв стати українським Лукашенком, а не Чавесом чи Ципрасом. Що може натворити в Україні справжній президент-авантюрист – страшно уявити.

Тимчасом політична ситуація в Україні робить таку перспективу цілком реалістичною. Рейтинг чинної влади падає, запит на популістів зростає. А головне, що в українській політиці і досі не знаходиться альтернативної постаті, і виборцям доводиться знехотя тасувати засмальцьовану колоду одних і тих же облич. Що сильніше незадоволення чинною владою і що очевидніша відсутність альтернатив, то більше шансів, що суспільство зробить неочікуваний вибір. І нова політична зірка з’явиться неочікувано, як чорт з табакерки.

Проблема в тому, що успішний кандидат від незадоволених автоматично запрограмований на деструктивну поведінку. Якщо Трампу достатньо жартувати над меншинами і шокувати обивателів сексизмом, то український Трамп гратиме зовсім на іншому полі, причому на мінному. Українське суспільство переповнене дуже серйозними протиріччями, сильно розшароване і, головне, внутрішньо готове до чергової політичної кризи. Втома від війни і майданів – лише один бік медалі, позаяк на іншому – досвід участі і в майдані, й у війні.

Таким чином, в Україні складається тривожна ситуація. З одного боку, в суспільстві накопичується незадоволення існуючою владою та розчарування в існуючих альтернативах. Звичка до радикалізму, отримана за останні два роки, знижує планку поміркованості: нас уже не лякають ані кандидати з вилами, ані кандидати з автоматами, не кажучи про екзотичні програми та епатажні висловлювання. Тому Трамп у Верховній Раді не видавався би аж таким радикалом.

З іншого – в державі відсутні інституційні запобіжники, які дозволили б застрахувати країну на випадок, якщо невдоволені українці зроблять вибір не головою, а ображеним серцем. І тоді наслідки електоральної помсти можуть бути набагато тяжчими: непереливки стане не лише «скотинякам», яких ми всі щиро не любимо, але й усій країні. Обирати Трампа можуть дозволити собі США, але для України це завеликий ризик. Однак актуальні політичні тенденції свідчать, що наразитися на нього нам таки доведеться. Тому не варто легковажити галасливими маргіналами – можливо, хтось із них стане черговим президентом чи прем’єром України.

За матеріалами Захід.нет

Теги до матеріалу
,