Українці змогли. І американці зможуть, тихо сказав Уескотт.
Соц мережі

Українці змогли. І американці зможуть, тихо сказав Уескотт.

— Я не знаю, чи ми так зможемо… — сказала Довгопанчоха
— Українці змогли. І американці зможуть — тихо сказав Уескотт — Армія ближче, аніж вам здається.

***

Перед новим навчальним роком, школярі у Новій Англії збираються у зграї і грають у футбол, ходять у походи і відвідують цікаві місця.

Наша авіабаза одне з таких “цікавих місць”, і сьогодні до нас прийшла ціла делегація дітей зі старших класів однієї з місцевих шкіл.

З цієї нагоди, полковник #Уескотт, замість польової форми, котру він носить щодня, вбрав свій кітель з нагородами. І навіть кашкета, котрий він негайно насунув на самі очі.

Через це, командувач, котрого у звичайний день здалека не відрізнити від інших солдат і офіцерів, був схожий на казкового птаха серед звичайних голубів.

Школярів привезли на базу о п’ятій ранку, аби пройти усі перевірки на блок-посту і потрапити на церемонію підняття прапору.

Незважаючи на ранню годину, діти широко розплющеними очима споглядали на казкову птіцу-полковника, котрий заклавши руки за спину, як павлін-мавлін ходив перед фагштоком, очікуючи коли годинник покаже рівно шість.

— Сьогодні в нас незвичайні гості! Цілком можливо, що це наші майбутні солдати! Наші майбутні брати і сестри! — пафосно мовив полковник з-під кашкета
— “Засранці” — ледь чутно прошепотіла мені сзаду на вухо наша зв’язкова #Трейсі — Майбутні “засранці”! — і захихотіла.

“Засранцями” в нас на базі звуться новобранці, котрі проходять курс навчання. Хоча, прямо зараз дітям про це знати необов’язково.

***

Після церемонії підняття прапору, наша суперінтендант сержант Сара #МакКарті, повела дітей у їдальню на сніданок, а після сніданку, полковник особисто розпочав екскурсію.

Усі екскурсії школярам і ветеранам, полковник проводить особисто, і нікому це не довіряє. Він по-особливому ставиться до дітей на базі, відповідає геть на усі запитання і показує все, що тільки можуть дозволити правила внутрішньої безпеки. Також полковник особисто зустрічає кожного ветерана, котрий завітає на базу (двері бази для ветеранів відкриті завжди, я про це вже писав.

Школярі побували всюди: і на control tower, і на злітній смузі, допомагали спеціалісту Такеру (герой ще однієї моєї історії) закріплювати вантаж у транспортнику С-130, під керівництвом лейтенанта Маршалла літали у симуляторі, сиділи за штурвалами справжніх літаків і гелікоптерів і навіть стріляли у тирі (ну звісно, як це полковник не завів би дітей у тир!).

Останнім пунктом був наш Командний центр.

***

— А тут сидять боги наземного контролю, Джорджіо і #Франческа! Вони рухають у космосі сателіти і кораблі, точно так, як ви бавитесь своїми радіокерованими гелікоптерами і літачками!
— Тільки іграшки в нас трохи важчі! — сказав я — Привіт, я Джорджіо!
— А це Франческа? — за сусідньою станцією ображено засопів професор Рассел
— Це наш з Франческою наставник, професор Рассел, один з головних спеціалістів з розрахунку траекторій у НАСА. А Франческа сьогодні відсутня
— А що з нею? — не відставали діти. “Вона на лікарняному”, хотів дипломатично сказати я, але патологічно правдивий полковник мене випередив
— Вона зламала ніс і отримала струс мозоку!
— Як?!
— Бігла і читала книжку. Дуже цікаву книжку, про те, як розраховувати орієнтацію супутників у просторі — спробував пояснити я. Але слово за слово, і коротке пояснення вилилося у повноцінну розповідь про пригоди напарниці. Діти були просто у захопленні.

***

— У вас тут класно! — сказала наприкінці екскурсії конопата і руда дівчинка з двома косичками, як у Пеппі Довгопанчохи — Як на іншій планеті!
— Чому це на іншій планеті? — спитав полковник і повів плечима. Планки і нагороди на його грудях при тому теж запитально дзенькнули “чому?”
— Ну, не знаю… Паркан, охорона, потрапити до вас важко, інше життя… Я коли бачу військових на вулиці, завжди дивлюсь на них, бо поліцію я бачу часто, а військових – ні. У вас якесь інше життя, за парканом і …як у кіно! — діти засміялись
— Ти знаєш, може це і добре — сказав Уескотт — Це означає, що у вас мирне життя… Але якщо буде біда, ми будемо близько-близько!

І тут я одразу згадав, як у заметеному сніжним буревієм Бафало, о 2013 році, Національна Гвардія чистила бронетехнікою вулиці, бо звичайна не могла проїхати, і солдати ходили по хатах і розносили молоко і харчі.

— І все рівно, армія і простий народ дуже далекі один від одного, правда? — спитав один з хлопців-школярів.

Уескотт дуже уважно подивився на нього, і тихо сказав
— Ні. Це не так — діти завмерли
— По-перше, ваші батьки, а потім і ви, будете платити податки у державу. За ці гроші куплені ці літаки, гелікоптери, і навіть моя форма. Це все куплено на ваші гроші. Ми вам служимо. Не Президенту, чи Конгресу. А вам.
А по-друге… Коли розпочалась Друга Світова, мій дідусь пішов на фронт. Він літав на бомбардувальнику В-17, у небі над Францією. А моя бабуся, далека від фізичного труду, і дуже ніжна жінка, пішла працювати на завод. Вона шила парашути, тут, у Віндзорі. Тоді взагалі усі працювали на армію. Армія і війна була головною темою у повсякденному житті, у господарстві, у політиці, у музиці, у всьому! — полковник замовк, ніби щось згадуючи, а я згадав, як Yaryna Zhukрозповідала мені, як виникла міні-спідниця і жіночий костюм по фігурі – виявляється, у цьому також винна війна.

Діти, відкривши рота, зачаровано слухали полковника
— А ось вам і свіжий приклад — війна в Україні — полковник подивився на мене. Я відвернувся. — Коли російські війська відібрали в України Кримський півострів і вторглися на Східні території, Україна фактично не мала свого боєздатного війська. Те військо, котре залишилось у спадок від СРСР, не було здатно обороняти країну. Не було нормальної техніки, форми, обладнання…
— А як тоді воювати? Що тоді було?
— А нічого не було.
— Але це стовідсотковий програш!
— Але учора наш міністр оборони був присутній у Києві, на параді на День Незалежності! — підняв палець вгору полковник — І там було справжнє військо! І техніка, і нова форма . Тоді, коли розпочалась війна, прості люди, волонтери, збирали гроші, закуповували техніку, у тому числі і зброю, а також одяг, форму, медикаменти, і продукти. І все це самі везли на фронт! Волонтери, за свої гроші допомагали армії розробити нову форму для війська. Фактично, у перший рік війни, військо вижило і вистояло завдяки допомозі цивільних. Це другий випадок, котрий я знаю, з часів Другої Світової!
— Я не знаю, чи ми так зможемо… — сказала Довгопанчоха
— Українці змогли. І американці зможуть — тихо сказав Уескотт — Армія ближче, аніж вам здається.

 
Загрузка...

Post Comment